Латеральний епікондиліт

Латеральний епікондиліт (зовнішній) — це синдром, який проявляється болем по латеральній поверхні ліктьового суглоба в результаті запального процесу і / або мікронадривів у місці прикріплення м'яза до латерального відростка плечової кістки, формується внаслідок хронічного перевантаження м'язів передпліччя.

Даний синдром спостерігається у деяких пацієнтів, які пов'язують його появу з грою в теніс. Тому він також має назву «лікоть тенісиста».

Симптоми

• Спонтанний, інтенсивний біль в ділянці ліктьового суглоба, який згодом набуває тупого, ниючого характеру.
• Посилення больових відчуттів при фізичному навантаженні на лікоть або при напруженні м'язів передпліччя (рукостискання, піднімання чашки зі столу).
• Зниження м'язової сили у руці.
• Припухання по зовнішній поверхні ліктьового суглоба.

Коли необхідна консультація ревматолога

Якщо Ви помітили біль в ділянці ліктьового суглоба при звичному навантаженні (підняти чашку зі столу), який посилюється вночі і зберігається більше 1 тижня — необхідна консультація ревматолога.

Причини розвитку латерального епікондиліту

• Причиною є повторювані стереотипні рухи м'язів передпліччя, що призводять до систематичних мікротравм навколосуглобових тканин, в результаті чого розвивається запальний процес. До перевантаження ліктьового суглоба призводить гра в теніс, заняття зі штангою, стрибки зі скакалкою тощо.
• Часті травми ліктьового суглоба.
• Вроджена слабкість зв'язкового апарату в ділянці ліктьового суглоба (гіпермобільний синдром).
• Запальні захворювання суглобів, такі як ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондилоартрит та ін.

Фактори ризику

• Вік. Зазвичай захворювання з'являється у віці від 30 до 50 років. Частіше хворіють чоловіки.
• Професія або хобі: спортсмени (тенісисти, штангісти, боксери та ін.), музиканти, лікарі, будівельники, перукарі, водії тощо.
• Захворювання суглобів і хребта.

Ускладнення

При епікондиліті в запальний процес може залучатися зв'язкового-м'язовий апарат ліктьового суглоба, капсула, синовіальна оболонка з можливим пошкодженням хрящової і кісткової тканини.

Діагностика латерального епікондиліту

Об'єктивний огляд: лікар обстежує суглоб для локалізації хворобливої зони, оцінює конфігурацію суглоба, обсяг руху (згинання, розгинання) і за яких рухів виникає біль. При пальпації в ділянці латеральної поверхні ліктьового суглоба можна визначити локальну хворобливість і припухлість, незначне підвищення температури шкіри.

Інструментальні методи дослідження

Рентгенографія суглобів: для виключення патології кісткової системи, яка також може викликати подібні симптоми. Дуже рідко виявляють зміни структури латерального надвиростка плечової кістки (остеофіти, локальний остеопороз).

УЗД м'яких тканин, суглоба: дозволяє виявити скупчення надлишкової рідини в ділянці латерального надвиростка плечової кістки, посилений кровообіг в больовій зоні. Дозволяє виключити наявність рідини в порожнині суглоба, сухожильних піхвах, визначити цілісність сухожиль.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ). Більш детальний метод, який описує стан м'яких тканин, суглобів, синовіальних сумок, сухожиль, зв'язкового апарату, кісткової структури суглоба, мікронадриви, запалення кісткової тканини.

Лабораторні дослідження

Зміни загального аналізу крові та інших маркерів запального процесу не характерні для даного синдрому, однак вони дозволять виключити запальні захворювання суглобів.

Лікування латерального епікондиліту

При помірному больовому синдромі рекомендовано обмеження навантаження на ліктьовий суглоб і усунення причини перевантаження. Кінезіотейпування один з немедикаментозних методів, який зменшує больовий синдром і запальний процес. Сприяє захисту ліктьового суглоба від подальшої травматизації.

Носіння налокітників та бандажів сприяє помірному стисканню м'язів передпліччя в ділянці ліктьового суглоба і розвантажує їх у місці прикріплення під час фізичних вправ. Ортези застосовують протягом 9-12 місяців.

При хронічному епікондиліті і частих рецидивах рекомендовано змінити рід занять або припинити взагалі навантаження, які призводять до рецидиву.

Прийом нестероїдних протизапальних препаратів всередину, за узгодженням з лікарем, локально на хворобливу ділянку мазі або гелі, пластир, що містять протизапальні препарати (диклофенак, ібупрофен, німесулід та ін.) 2-3 рази на день протягом 14 днів.

При гострому больовому синдромі, неефективності вищеназваної терапії показана параартикулярна блокада з глюкокортикоїдами в зону епікондиліту, яка проводиться під контролем УЗД.

Фізіотерапевтичне лікування (фонофорез з гідрокортизоном, ультразвук, магнітотерапія).

При розвитку епікондиліту на тлі захворювання суглобів та хребта (ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондилоартрит та ін.) показано лікування в першу чергу основного захворювання під наглядом ревматолога.

Лише в рідкісних випадках показано хірургічне лікування.

Допомога в домашніх умовах

• Відпочинок. Зазвичай при помірному больовому синдромі після відпочинку біль вщухає самостійно.
• Використання холодних компресів (льоду).
• Еластичне бинтування, використання ортезів.
• Локально на ліктьовий суглоб гелі або мазі з нестероїдними протизапальними препаратами (олфен, кеторол та ін.).
• Прийом знеболюючих препаратів (парацетамол та ін.).

Профілактика

• Проводити легке тренування перед більш інтенсивним фізичним навантаженням — для поліпшення кровопостачання суглобів.
• Необхідно дотримуватися правильної техніки виконання фізичних вправ і правильно обирати спортивні снаряди.
• Робити перерву під час тривалих занять спортом.
• Носіння налокітників під час фізичного навантаження.
• Уникати травм ліктьового суглоба.