Інші реактивні артрити

Реактивні артрити — це негнійні артрити, які виникають у відповідь на позасуглобову (гостру кишкову чи урогенітальну) інфекцію, можуть асоціюватися з наявністю гену HLA-B27.

Середній вік початку захворювання стає 20-30 років, чоловіки хворіють так само часто, як і жінки, але симптоми зазвичай більш виражені у чоловіків.

Симптоми реактивного артриту

Залежно від тривалості захворювання реактивний артрит буває:

• гострий — тривалість до 6 міс;
• затяжний — тривалість від 6 до 12 міс;
• хронічний — більше 12 міс.

Початок реактивного артриту здебільшого раптовий, симптоми захворювання розвиваються у термін від 1 до 6 тижнів після перенесеної інфекції. Загальними поширеними симптомами є слабкість, зниження апетиту, зменшення маси тіла, субфебрилітет (фебрильна гарячка спостерігається при блискавичній формі захворювання).

У більшості випадків артриту, пов’язаного з кишковою інфекцією, остання перебігає з характерними симптомами (діарея або біль у животі).

Характерними ознаками реактивного артриту є:

• асиметричне залучення невеликої кількості суглобів (рідко більше 6)
• біль і набряк одного або декількох, частіше великих, суглобів
• переважне ураження суглобів нижніх кінцівок: гомілковостопних, колінних, пальців стоп;
• характерними є дактиліти — симптом пальців-сосисок
• запалення суглобів верхніх кінцівок спостерігається майже у половини хворих
• менше половини пацієнтів турбують біль у спині, крижовій ділянці і сідницях, зменшення рухливості хребта при розвитку сакроіліїту (як правило, однобічного) та спондиліту
• рідшим проявом реактивного артриту є ентезит ахіллового сухожилля і запалення в місці прикріплення підошовного апоневрозу до п'яткової кістки, який проявляється болем у п'яті, набряком, труднощами при ходьбі.

Артрит може мати будь-яку локалізацію, але ураження нижніх кінцівок переважає.

Реактивні артрити в більшості випадків повністю зворотні, однак можуть набувати хронічного перебігу та рецидивувати з ураженням дедалі більшої кількості суглобів.

Реактивні артропатії також можуть супроводжуватися різноманітним шкірними та слизовами проявами:

• папульозно-сквамозні висипання з надмірним ороговінням підошвової поверхні стоп,
• гнійні пухирці (пустули) на долонній поверхні кистей і підошовній поверхні стоп,
• ділянки депігментації, потовщення, заглиблення нігтів у формі борозн, піднігтьовий кератоз (при хронічному реактивному артриті),
• вузлувата еритема (переважно при ієрсініозі),
• неболючі афти на піднебінні, язиці, слизовій оболонці щік та губ.

Коли потрібна консультація ревматолога

За наявності ознак запалення суглобів або інших симптомів захворювання, таких як лихоманка, нездужання, шкірний висип та інші, необхідно терміново звернутися до лікаря для своєчасної діагностики та лікування у профільного фахівця.

Причини розвитку

Частіше реактивний артрит розвиваєтся після перенесеної урогенітальної інфекції, спричиненої певними видами хламідій, а також коліту, спричиненого шигелою, сальмонелою, ієрсинією або кампілобактером.

Фактори ризику

• Носійство гену HLA-B27 – вкрай сприятливий фактор. Його виявляють у 60-80% хворих.
• Хронічний простатит (уретропростатит), особливо якщо він триває більше трьох років.
• Використання у їжу питної води невідомого походження, сирих чи недостатньо термічно оброблених продуктів, особливо в літній період.

Ускладнення

При хронічному перебігу реактивного артриту і персистуванні артритів розвиваються ускладнення у вигляді підвивихів суглобів, контрактур, анкілозів, деструкції суглобів, молоткоподібної деформації пальців стоп та ін. Ці ускладнення можуть призвести до інвалідизації.

Рідкісні ускладнення з боку внутрішніх органів:

• ураження серця (<10 % випадків, в основному у пацієнтів, що тривало хворіють): порушення провідності та неспецифічні зміни інтервалу ST-T на ЕКГ, недостатність аортального клапана, перикардит або міокардит, запалення висхідної частини аорти;
• полісерозит;
• мікроскопічний коліт;
• менінгіт (дуже рідко).

Діагностика

Встановлення діагнозу потребує кількох етапів обстежень. Насамперед проводиться ретельний огляд пацієнта та збирається анамнез. Після цього лікар дає направлення на лабораторні аналізи.

Лабораторні методи дослідження

Клінічний аналіз крові – характерне підвищення ШОЕ, часто виявляється анемія, лейкоцитоз або тромбоцитоз.

Клінічний аналіз сечі може виявити лейкоцити у великій кількості.

Синовіальна рідина є стерильною при реактивному артриті.

Визначення гена HLA-B27 допомагає встановити наявність генетичної схильності.

Серологічні дослідження при нещодавно перенесеній інфекції для виявлення антитіл до збудника або ПЛР.

Посіви калу на культуру клітин.

Інструментальні методи дослідження

Рентгенографія та ультразвукове дослідження дозволять визначити ступінь структурних змін в уражених суглобах.

МРТ виявляє ранні зміни у синовіальній оболонці, хрящах, сухожиллях, ділянках прикріплення сухожиль та в крижово-клубових суглобах, які не візуалізуються при рентгенологічному дослідженні.

Оскільки при цьому захворюванні можуть уражатись крижово-клубові сполучення, при наявності запального болю в нижній частині спині і /або сідницях, необхідно провести МРТ крижово-клубових сполучень і/або рентгенографію хребта і кісток тазу.

На рентгенограмі та/або МРТ кісток тазу можуть виявлятися ознаки запалення крижово-клубових зчленувань або навіть їх анкілоз (зрощення) за відсутності лікування.

У хребті формуються синдесмофіти (кісткові містки між хребцями), грубі осифікати (осередки патологічного окостеніння) і рухливість хребта значно обмежується.

Лікування реактивного артриту

Терапія інфекції включає застосування антибактеріальних засобів та лікування за стандартними схемами у відповідних спеціалістів (інфекціоніста, тощо).

Лікування реактивного артриту спрямоване на знищення збудника інфекції та зменшення симптомів, включає три ланки.

• Обмеження фізичної активності, особливо ходьби, якщо ураженими є суглоби нижніх кінцівок.
• Фізична терапія: з метою ослаблення симтомів, збереження об'єму рухів у суглобах і профілактики атрофії м'язів.
• Фармакотерапія.

Лікування артриту починають при перших ознаках запалення суглобів та навколосуглобових м'яких тканин. Препаратами першої лінії є нестероїдні протизапальні препарати. Вибір конкретного нестероїдного протизапального препарата залежить від активності запального процесу, вираженості больового синдрому, супутньої патології та переносимості препарату.

Також при високій активності процесу використовуються глюкокортикоїди у пероральній та ін'єкційній формах. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу глюкокортикоїдів поступово знижують. Якщо зберігається локальне запалення в суглобі (особливо моноартрит), рекомендується видалення запальної рідини з наступним введенням в суглоб глюкокортикоїдів.

За показаннями до лікування додаються традиційні синтетичні хворобомодифікуючі протиревматичні препарати (сульфасалазин, метотрексат, лефлуномід).

Профілактика реактивного артриту

• Дотримання вимог санітарії та гігієни, лікування уретритів, циститів, простатитів, пієлонефритів, гінекологічних хвороб, кишкових інфекцій.
• Ретельний вибір статевого партнера та використання бар’єрних засобів контрацепції.
• У випадку виявлення у пацієнтів хламідійної інфекції необхідно провести обстеження і лікування їхніх статевих партнерів, які можуть бути безсимптомними носіями хламідій. Обстеження на наявність хламідій навіть за відсутності симптомів захворювання груп ризику: осіб, які часто змінюють статевих партнерів; жінок, в анамнезі яких є вказівки на позаматкову вагітність і безпліддя, а також осіб із запальними захворюваннями органів малого тазу.
• Використання в їжу якісної питної води та харчових продуктів, уникати харчування в невідомих закладах та установах, не вживати підозрілі та неякісні харчові продукти.