Синдром гіпермобільності

Синдром гіпермобільності суглобів — це стан, при якому визначається перевищення обсягу рухів в одному або декількох суглобах порівняно з нормальними середньостатистичними показниками в популяції, що пов’язане з особливістю сполучно-тканинного білка — колагену. Дана особливість має назву системної дисплазії сполучної тканини.

Спадковий дефект сполучнотканинного білка колагену сприяє підвищенню розтяжності і зменшенню міцності сполучнотканинних структур, а значить призводить до мікротравматизації суглобів, зв’язок, сухожиль та інших тканин.

Гіпермобільність суглобів є фактором ризику виникнення м’язово-суглобового больового синдрому, вивихів, раннього остеоартриту.

Симптоми синдрому гіпермобільності

• Основним клінічним проявом синдрому гіпермобільності є ураження опорно-рухового апарату у вигляді болю в суглобах, асоційованого з фізичним навантаженням. Найбільш часто в процес залучаються колінні та гомілковостопні суглоби. Причиною больового синдрому в цьому випадку є чутливість до навантаження опорних суглобів та ортопедичні аномалії (дисплазія кульшових суглобів, поздовжня і поперечна плоскостопість). Дебют болю припадає на молодий вік, переважно в осіб жіночої статі.
• Біль у м’язах. Відчуття можуть бути тяжкими, але не супроводжуються видимими або пальпованими змінами з боку м’язів. На ступінь вираженості болю часто впливають емоційний стан, погода, фаза менструального циклу.
• Схильність до частих травм, повторні вивихи і підвивихи суглобів. Типові локалізації — плечовий, пателло-фемолярний, п’ястно-фаланговий суглоби. Розтягнення зв’язок в ділянці гомілковостопного суглоба.
• Розвиток раннього (передчасного) остеоартриту.
• Біль у спині.

Іноді до проявів дисплазії сполучної тканини відноситься не тільки гіпермобільність суглобів, а й інші зміни кістково-суглобової системи та внутрішніх органів, що вимагають відповідного лікування:

• підвищена еластичність, крихкість і вразливість шкіри;
• опущення внутрішніх органів;
• аномалії клапанного апарату серця, судинні аномалії, порушення серцевого ритму;
• схильність до утворення гриж;
• варикозне розширення вен, що виникає в молодому віці;
• неправильне розташування і формування зубів;
• зниження імунітету, алергії;
• постійна загальна слабкість.

Коли необхідна консультація ревматолога

Синдром гіпермобільності суглобів можна запідозрити при можливості перерозгинання мізинців кисті більше 90 °, пасивному приведенні великих пальців кисті до внутрішньої поверхні передпліч, перерозгинанні ліктьових і колінних суглобів, при вільному торканні підлоги долонями, нахиляючись вперед з повністю розігнути колінними суглобами.

З огляду на розмаїття проявів даної патології та необхідність індивідуального підходу до лікування, найбільш ефективний варіант терапії може підібрати тільки ревматолог при своєчасному зверненні до нього.

Причини розвитку

В основі лежить спадковий дефект колагену, що супроводжується перерозтягненням і зменшенням механічної міцності сполучнотканинних структур — зв’язок, ентезисів, сухожиль. Набута надмірна рухливість суглобів спостерігається у балетних танцюристів, спортсменів і музикантів. Тривалі повторні вправи призводять до розтягування зв’язок капсули окремих суглобів.

Фактори ризику

• Сімейний анамнез синдрому гіпермобільності;

• Жіноча стать;

• Наявність аномалій і вад розвитку.

Ускладнення

• Рецидивуючі підвивихи в гомілковостопному суглобі.
• Розрив меніска.
• Гострі або рецидивуючі підвивихи плеча, надколінка, п’ястно-фалангового, скронево-нижньощелепного суглобів.
• Травматичні артрити.
• Епікондиліт, тендиніт, бурсит.
• Епізодичні синовіти колінних суглобів.
• Неспецифічний біль у суглобах.
• Сколіоз, біль у спині.
• Хондромаляція надколінка.
• Остеоартрит.
• Фіброміалгія.
• Дисфункція скронево-нижньощелепного суглоба.
• Тунельні синдроми.
• Плоскостопість.
• Затримка моторного розвитку (у дітей).
• Природжений вивих стегна.

Діагностика

Гіпермобільність суглобів діагностується тільки за допомогою клінічного обстеження.

Так як синдром гіпермобільності часто видно вже з народження, дітей з даним відхиленням необхідно з раннього віку регулярно обстежувати у лікаря-педіатра і проходити діагностику у лікарів за призначенням.

Лікування синдрому гіпермобільності

• Основними напрямками терапії є немедикаментозні методи, спрямовані на зміцнення м’язового каркаса, поліпшення кровопостачання, метаболічна і колагенстимулююча терапія.
• При помірних болях в суглобах показано обмеження фізичних навантажень. Необхідно звести до мінімуму можливості травм (розтягнення, підвивихи).
• При наполегливих болях в одному або декількох суглобах використовують еластичні ортези, що забезпечують штучне обмеження обсягу рухів.
• Важливо зміцнювати м’язи навколо хворобливого суглоба за допомогою ізометричних вправ, що забезпечують оптимізацію локальної біомеханіки і як наслідок — зникнення болю.
• В якості симптоматичної медикаментозної терапії при больовому синдромі показаний прийом нестероїдних протизапальних препаратів та анальгетиків. Але так як болі при синдромі гіпермобільності переважно мають незапальний характер, то нерідко можна бачити повну відсутність ефекту від застосування нестероїдних протизапальних препаратів.

Допомога в домашніх умовах

• Виключити навантаження, що викликають біль та дискомфорт у суглобах.
• Необхідно звести до мінімуму можливості травм, що включає професійну орієнтацію і виключення ігрових видів спорту.
• Рекомендується включити плавання, а також такі різновиди гімнастики, як пілатес, тай-цзи, цигун, різні види йоги, танці.
• Протягом дня корисні регулярні перерви з виконанням м’яких кругових рухів в суглобах і потягувань, чергування різних видів фізичної активності, корекція постави.
• Під час покупок слід обмежувати вагу сумок і рівномірно розподіляти навантаження на обидві руки.
• У тривалих поїздках на транспорті корисна розминка у вигляді простих рухів в суглобах або ходьби по салону поїзда, літака.

Профілактика синдрому гіпермобільності

Своєчасна корекція плоскостопості. Форма і жорсткість устілок визначається індивідуально, від цього залежить успіх лікування. Нерідко вдається впоратися з тривалим болем в колінних суглобах лише цим способом.

Лікувальна гімнастика, яка включає так звані «ізометричні» вправи, при яких відбувається значне напруження м’язів, але обсяг рухів в суглобах мінімальний. Залежно від локалізації больового синдрому рекомендують зміцнювати м’язи стегон (колінні суглоби), плечового поясу, спини.

Дитині з синдромом гіпермобільності не варто займатися важкою і легкою атлетикою, гімнастикою, фігурним катанням, грати в футбол. Необхідно виключити вправи на розтягнення, в тому числі хребта. Професійний спорт з його високими навантаженнями і націленістю на рекордні результати протипоказаний особливо.

Слід також звернути увагу на види активності, які зміцнюють серце і судини: прогулянки пішки, на велосипеді і лижах, настільний теніс, помірна робота з тренажерами, лікувальне плавання, що сприяє розслабленню хребта. Щоб не спровокувати розтягування і погіршення стану суглобів, не варто піднімати великі вантажі.

Різноманітне харчування з достатньою кількістю білка, вітамінів С, А, Е, РР, групи В, кальцію, фосфору, магнію та інших мікроелементів.

У професійній діяльності бажано виключити значні фізичні та емоційні навантаження, вібрації (наприклад, від інструментів), високі температури, радіаційний та хімічний вплив.

Особам з гіпермобільністю суглобів слід не допускати надмірного перерозгинання суглобів при виконанні різних рухів, підйомі і перенесенні вантажів.