Реактивний урогенітальний артрит

Реактивний урогенітальний артрит (уретроокулосиновіальний синдром чи хвороба Рейтера) – захворювання, що характеризується частим поєднанням ураження урогенітального тракту (уретритом і простатитом), суглобів (моно- або поліартрит) і слизової оболонки очей (кон'юнктивітом), що розвиваються послідовно або одночасно, так званий уретро-окуло-синовіальний синдром.

Наразі вважається особливим клінічним варіантом перебігу реактивного артриту. Вперше описаний у 1916 році німецьким військовим лікарем Гансом Рейтером і ця назва зберігається і досі в міжнародній класифікації хвороб 10 перегляду (МКХ 10).

Найчастіше таке захворювання виникає у процесі статевого інфікування хламідіями з генетично детермінованою схильністю.

Реактивний урогенітальний артрит більш актуальний для чоловіків віком від 20 до 40 років – 80%. Набагато рідше хворіють жінки – 18%, і поодинокі випадки трапляються серед дітей – близько 2%.

Симптоми реактивного урогенітального артриту

• Перші симптоми з'являються через 2-4 тижні після перенесеної інфекції. Часто підвищується температура тіла: при гострих формах може піднятися до 39 0С і вище.
• Початок захворювання характеризується появою ознак уретриту (різь, печіння, свербіж у процесі сечовипускання, часте сечовипускання, поява почервоніння в ділянці зовнішніх отворів каналу виведення сечі, виділення з уретри).
• Через кілька днів може початися кон'юнктивіт (з'являється подразнення слизової оболонки очей, відчуття піску, очі стають червоними).
• Через деякий час (від 2 тижнів до декількох місяців) починають хворіти великі суглоби, зазвичай колінні або гомілковостопні. Потім запалення піднімається вгору, пізніше починають хворіти суглоби рук. При цьому суглоб збільшується, розпухає, шкіра навколо нього набрякла.

Коли потрібна консультація ревматолога

Наявність будь-якого прояву патологічного стану органів сечостатевої системи та/або опорно-рухового апарату вимагають ретельної діагностики та аналізу лікарем для своєчасного початку необхідного лікування у профільного фахівця.

Причини розвитку

Провідним етіологічним фактором реактивного урогенітального артриту є хламідія – мікроорганізм, здатний до тривалого паразитування у клітинах. Вона потрапляє всередину організму через кров, користування загальними предметами гігієни, а також через незахищений статевий акт.

Крім того, реактивний артрит може розвиватися після перенесеного коліту, спричиненого шигелою, ієрсинією, сальмонелою та кампілобактер пілорі.

Фактори ризику

• Носійство гену HLA-B27 – основний сприятливий фактор. Його виявляють у 50-80% хворих. Якщо людина має цей ген, ймовірність хвороби реактивного артриту збільшується в 50 разів.
• Хронічний простатит (уретропростатит), особливо якщо він триває більше трьох років.
• Гонорея в анамнезі.
• Нерегулярне та неповне лікування статевих інфекцій.
• Інфекції, які виникають на тлі вже наявного захворювання та ускладнюють його перебіг, наприклад, гостра гонорея або кишкова інфекція на тлі хронічної хламідійної інфекції.

Ускладнення

Хламідіоз може протікати з ускладненнями та вражати урогенітальний тракт як у чоловіків, так і у жінок. При висхідній хламідійній інфекції у жінок уражається слизова оболонка матки, труб, яєчників та очеревини.

Хламідії виявляються у 57% жінок, які страждають на безпліддя, і у 87% жінок з невиношуванням вагітності. Зустрічаються також ускладнення у вигляді перигепатиту (запалення капсули печінки), периколіту (запалення очеревини, що покриває ободову кишку) та періапендициту (запалення очеревинного покриву апендикса).

Висхідна хламідійна інфекція у чоловіків може ускладнюватися простатитом, везикулітом, епідидимітом та орхоепідидімітом. В результаті у чоловіків розвивається андрогенна недостатність, порушується статева потенція та погіршується сперматогенез.

При хронічному перебігу реактивного артриту і персистуванні артритів розвиваються ускладнення у вигляді підвивихів суглобів, контрактур, анкілозів, деструкції суглобів, молоткоподібної деформації пальців стоп та ін. Ці ускладнення можуть призвести до інвалідизації.

Рідкісні ускладнення з боку внутрішніх органів:

• Менінгіт – запалення оболонок головного та спинного мозку.
• Менінгоенцефаліт – запалення оболонок та речовини мозку.
• Транзиторна геміплегія – тимчасовий параліч у нозі та руці з одного боку тіла.
• Токсична мієлопатія – ураження спинного мозку.
• Ураження нирок, аж до хронічної ниркової недостатності.
• Плеврит (запалення плевральних листків), пневмонія, осередкова інфільтрація легень.

Діагностика

Встановлення діагнозу потребує кількох етапів обстежень. Насамперед проводиться ретельний огляд пацієнта та збирається анамнез. Після цього лікар дає направлення на лабораторні аналізи.

Лабораторні методи дослідження

Клінічний аналіз крові– підвищення ШОЕ свідчить про запалення в організмі, а збільшення лейкоцитів – про наявність бактеріальної інфекції.

Клінічний аналіз сечі може виявити уретрит, при цьому з'являються лейкоцити.

За допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) підтверджується наявність хламідій.

Визначення гена HLA-B27 допомагає встановити наявність генетичної схильності.

Інструментальні методи дослідження

Рентгенографія та ультразвукове дослідження дозволять визначити ступінь структурних змін в уражених суглобах.

Оскільки це захворювання відноситься до групи серонегативних спондилоартритів, необхідно провести рентгенографію хребта і кісток тазу. На рентгенограмі та/або МРТ кісток тазу визначаються ознаки запалення крижово-клубових зчленувань, аж до їх анкілозу (зрощення) за відсутності лікування.

У хребті формуються синдесмофіти (кісткові містки між хребцями), грубі осифікати (осередки патологічного окостеніння) і рухливість хребта значно обмежується.

Лікування реактивного урогенітального артриту

Лікування реактивного урогенітального артриту спрямоване на знищення збудника інфекції та зменшення симптомів. Терапія хламідійної інфекції включає застосування антибактеріальних засобів та лікування за стандартними схемами у відповідних спеціалістів (гінеколога або уролога)

Лікування артриту починають при перших ознаках запалення суглобів та навколосуглобових м'яких тканин. Препаратами першої лінії є нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Вибір конкретного НПЗЗ залежить від активності запального процесу, вираженості больового синдрому, супутньої патології та переносимості препарату.

Також для ліквідації запального процесу використовуються препарати глюкокортикоїдів у пероральній та ін'єкційній формах. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу глюкокортикоїдів поступово знижують. Якщо в суглобовій сумці накопичилося багато синовіальної рідини, рекомендується видалити її і ввести глюкокортикоїди в суглоб.

При хронізації артриту та тривалості його більше 3-6 місяців, до лікування додаються традиційні синтетичні хворобомодифікуючі протиревматичні препарати (сульфасалазин, метотрексат, лефлуномід)

Профілактика реактивного урогенітального артриту

• Попередження урогенітальних інфекцій.
• Запобігти повторному зараженню при контакті з нелікованим або новим статевим партнером.
• Своєчасне лікування первинного вогнища інфекції у обох статевих партнерів (навіть за відсутності у одного з них симптомів захворювання).
• Раннє розпізнавання клінічних проявів реактивного урогенітального артриту.
• Обстеження на наявність хламідій навіть за відсутності симптомів захворювання груп ризику: осіб, які часто змінюють статевих партнерів; жінок, в анамнезі яких є вказівки на позаматкову вагітність і безплідність, а також осіб із запальними захворюваннями органів малого тазу.