Чому ревматологи призначають препарати, яких бояться пацієнти?

Дуже часто пацієнт може почути від ревматолога: «До основної терапії я також призначаю... АНТИДЕПРЕСАНТИ».

Коли людина довго живе з хронічним болем, мозок поступово звикає до постійних сигналів тривоги і в якийсь момент нервова система може почати буквально посилювати біль або навіть створювати його там, де він не потрібен.

І як наслідок:

• біль може залишатися навіть коли аналізи вже кращі;
• тіло стає надто чутливим;
• з’являється відчуття виснаження «без причини»;
• звичайні знеболювальні працюють слабше.

Саме тому деякі антидепресанти у малих дозах можуть використовувати як препарати для контролю хронічного болю, бо впливають на передачу больових сигналів між нервовими клітинами.

Насправді багато пацієнтів у ревматології лякаються навіть НЕ самого препарату, а його складу, особливо коли бачать слова:

• амітриптилін;
• дулоксетин;
• венлафаксин;
• прегабалін (так, технічно це не антидепресант, але пацієнти часто ставлять його в ту саму категорію).

Тож, щоб краще розуміти процес, давайте розберемося, які групи препаратів вам можуть призначити.

Трициклічні антидепресанти

(наприклад, амітриптилін)

Плюси:

• добре працюють при «пекучому», виснажливому болю;
• можуть покращувати сон;
• часто доступні за ціною.

Мінуси:

• сонливість;
• сухість у роті;
• відчуття «туману» в голові у перші дні;
• не всім підходять через побічні дії.

Саме амітриптилін часто лякає пацієнтів найбільше, бо препарат старий і навколо нього багато міфів. Але в ревматології його нерідко використовують у значно менших дозах, ніж у психіатрії.

СІЗЗС — селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

(наприклад, есциталопрам)

Плюси:

• можуть допомагати при поєднанні хронічного болю та тривожності;
• часто краще переносяться, ніж старі антидепресанти;
• рідше викликають сильну сонливість.

Мінуси:

• ефект розвивається поступово;
• у перші тижні можливі нудота або посилення тривоги;
• у частини пацієнтів можуть впливати на сон або лібідо.

Важливо розуміти, що СІЗЗС зазвичай не мають такого вираженого протибольового ефекту, як деякі інші групи антидепресантів. Але вони можуть бути корисними, якщо хронічний біль супроводжується тривожністю, виснаженням або постійним внутрішнім напруженням.

SNRIs — антидепресанти, які впливають на серотонін і норадреналін

(дулоксетин, венлафаксин)

Плюси:

• часто дієві при фіброміалгії та хронічному болю;
• можуть допомагати при поєднанні болю та виснаження;
• зазвичай рідше викликають сильну сонливість.

Мінуси:

• нудота на старті;
• іноді тривожність у перші тижні;
• потребують поступового скасування.

Прегабалін / габапентин

(це вже не антидепресанти, але пацієнти дуже часто їх бояться)

Плюси:

• можуть допомагати при нейропатичному болю;
• зменшують печіння, поколювання та подразнення загалом;
• можуть покращувати сон.

Мінуси:

• сонливість;
• запаморочення;
• відчуття загальмованості у частини пацієнтів.

Важливо пам’ятати, що призначення таких препаратів у ревматології — це не «ярлик» і не ознака того, що лікар вважає проблему «психологічною».

Сучасне лікування хронічного болю — це робота не лише із запаленням, а й з нервовою системою, яка роками перебуває у стані перенапруження. Саме тому ревматолог може призначати препарати, які допомагають не лише зменшити біль, а й покращити сон, витривалість та якість життя.

Тож не займайтеся самолікуванням і не змінюйте терапію самостійно. Якщо на фоні препарату з’явилися неприємні симптоми, тривога чи побічні реакції — обов’язково зверніться до свого лікаря. Іноді достатньо лише скоригувати дозування або підібрати інший препарат, щоб лікування стало значно комфортнішим і ефективнішим.