Направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (раніше МСЕК)

«Сучасна система оцінювання повсякденного функціонування особи» (ЕКОПФО) впроваджена з 1 січня 2025 року та замінила традиційний підхід до роботи медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).

Метою нової системи є:

• Забезпечення персоналізованого підходу до реабілітації пацієнтів.
• Покращення комунікації між медиками, пацієнтами та їхніми родинами.
• Сприяння ранньому поверненню пацієнтів до активного життя.

Процес оцінювання здійснюватиметься на підставі визначених критеріїв із використанням електронної системи, що дозволить:

• забезпечити швидке та об’єктивне прийняття рішень,
• мінімізувати корупційні ризики та бюрократичні процедури,
• підвищити доступність і зручність для пацієнтів.

Впровадження нової системи є важливим кроком у реформуванні та спрямоване на своєчасне реагування на потреби осіб з функціональними обмеженнями.

Основні положення щодо реформи МСЕК викладені в постанові Кабінета Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338.

Підстави для направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи

Процес направлення на оцінювання повсякденного функціонування базується на послідовності дій, що дозволяє забезпечити взаємодію між лікарем, пацієнтом і експертною командою. Послідовність етапів дозволяє впорядкувати роботу та забезпечити обґрунтованість рішень.

1. Настання строку повторного огляду

Строки повторного огляду, раніше встановлювались фахівцями медико-соціальної експертної комісії, з 1 січня 2025 року будуть встановлюватися експертною командою під час оцінювання. Це забезпечить своєчасний перегляд стану здоров’я людини та оцінку динаміки її функціонального стану.

2. Стійкий або необоротний характер захворювання

У разі, якщо захворювання триває понад 12 місяців або характеризується тривалим перебігом із мінімальними шансами на покращення, людина потребує системної медичної та соціальної підтримки. Проведення оцінювання у таких випадках дозволяє об’єктивно визначити потреби та можливості для адаптації у повсякденному житті.

3. Тривала непрацездатність

Безперервна тимчасова непрацездатність: якщо особа лікується протягом 120 календарних днів, це є підставою для направлення на оцінювання.

Перервана непрацездатність: якщо непрацездатність мала перерви (наприклад, короткочасне повернення до роботи), направлення здійснюється не пізніше ніж через 150 календарних днів від початку першого періоду непрацездатності.

Повний перелік діагнозів, станів та медичних інтервенцій, що є підставою для направлення визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338.

Як працює процедура направлення на оцінювання

Процес направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи побудований на послідовній взаємодії між лікуючим лікарем, пацієнтом та експертною командою. Завдяки визначеним етапам і зрозумілим правилам процедура є організованою та доступною для всіх учасників.

Перший етап —внесення даних лікарем та формування направлення.

Лікуючий лікар вносить до електронної системи дані про людину, та медичні документи: результати обстеження, встановлені діагнози та медичні втручання. Також частиною направлення стають документи, що підтверджують підставу виникнення інвалідності. Цифровий формат забезпечує доступ експертної команди до інформації та мінімізує ризик помилок.

Процедура направлення регулюється правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338. Документ визначає перелік діагнозів і медичних втручань, які є підставою для направлення, а також стандартизовані підходи до оцінювання, що мінімізує неоднозначність або суб’єктивність рішень.

Лікар формує направлення та передає його до обраного разом з пацієнтом закладу охорони здоровʼя, в якому працюють експертні команди.

Часто виникає питання: «Хто ж такий лікуючий лікар»?

Лікуючий лікар – це профільний спеціаліст, який супроводжує пацієнта під час його лікування та обстеження за основним захворюванням, яке спричинило серйозні наслідки для його здоров’я, у тому числі інвалідізацію.

У більшості випадків це лікар вузького профілю, чия спеціалізація відповідіє основному захворюванню, що призвело до появи ознак інвалідності (у випадку ревматологічних хвороб – це лікар-ревматолог).

Роль лікаря первинної ланки

Сімейний лікар або терапевт теж можуть виконувати функції лікуючого лікаря, якщо:

• пацієнт перебуває у зоні бойових дій чи на деокупованих територіях.
• справа пацієнта вже містить усі необхідні медичні документи, і не потрібно додаткових обстежень та спеціальних знань щодо відповідного захворювання.

Сімейний лікар може оформити направлення через електронну систему для пацієнтів, у яких немає доступу до лікарів спеціалізованої медичної допомоги.

Залучення фахівців інших профілів

Якщо у пацієнта кілька захворювань, які значно впливають на його функціональний стан, лікуючий лікар визначається залежно від основного діагнозу, який найбільше спричинив його інвалідізацію.

Також, лікуючий лікар може залучати інших спеціалістів для формування повної картини захворювання.

У складних випадках або за потреби, медична команда координує всі наявні діагнози, щоб врахувати всі аспекти функціонування пацієнта під час оцінювання.

Наприклад, у пацієнта з системним червоним вовчаком є ураження нирок. В такому випадку має бути залучений лікар-нефролог. А якщо терапія ускладнилась цукровим діабетом – ендокринолог.

Другий етап. Отримане в електронній системі направлення перевіряється на коректність формування і наявність необхідних документів адміністратором закладу і приймається до розгляду або повертається на доопрацювання лікуючому лікарю, з відповідними коментарями.

У разі прийняття – експертна команда у визначений системою відповідно до розкладу час отримає доступ до документів. До складу команди входять фахівці, які аналізують інформацію та визначають ступінь функціональних обмежень.

Третій етап– ухвалення рішення та надання рекомендацій.

Після аналізу отриманих даних експертна команда ухвалює рішення про ступінь функціональних обмежень особи. Висновок містить рекомендації щодо подальших дій, зокрема:

• призначення реабілітаційних заходів;
• встановлення інвалідності та її причини, час настання інвалідності;
• потребу інших форм соціальної підтримки.